Консультативний пункт "Дошкільнятко"

Неуспішність дітей і шляхи її подолання

(дистанційна бесіда з батьками)

Підготувала вихователь Н.А. Потєхіна

За даними вчених, приблизно 12,5% учнів відчувають труднощі в навчанні, що значною мірою ускладнює роботу вчителя. На позначення цього явища у психолого-педагогічній літературі вживають поняття "неуспішність" і "відставання".

Неуспішність - невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (після вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).

Неуспішність є наслідком процесу відставання, взаємопов'язана з ним, у ній синтезовано окремі відставання.

Відставання - невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

На думку Ю. Бабанського, причинами неуспішності учнів є слабкий розвиток мислення - 27%; низький рівень навичок навчальної праці - 18; негативне ставлення до навчання - 14; негативний вплив сім'ї, однолітків - 13; прогалини у знаннях -11; слабке здоров'я, втомлюваність - 9; слабка воля, недисциплінованість - 8%.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке відставання з багатьох предметів і 8а тривалий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.

Свідченням неуспішності учня у навчанні є: а) нездатність пояснити, в чому полягає складність, завдання, намітити план самостійного його розв'язання, вказати, що нового отримано в результаті його розв'язання; б) відсутність його запитань щодо суті виучуваного, спроб знайти правильну відповідь, ігнорування додаткової до підручника літератури; в) пасивність і відволікання в ті моменти уроку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, подолання труднощів; г) не реагування емоційно (міміка, жести) на успіхи і невдачі, нездатність оцінити свою роботу, відсутність самоконтролю; ґ) нездатність пояснити мету виконуваної роботи, сказати, на яке правило вона задана, невиконання вказівок правила, пропуск дій, плутання їх порядку, неспроможність перевірити отриманий результат і хід роботи; д) неспроможність відтворити визначення понять, формул, доведень, викласти систему понять, відійти від готового тексту; е) нерозуміння тексту, побудованого на вивченій системі понять.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи: 1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинені пам'ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці); 2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності); 8) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); 4) негативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

За даними досліджень, ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров'я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі частіше, ніж у дівчат.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації щодо раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів, спрямованих на їх - усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання а одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати стійке і широко профільне відставання учнів, слід вживати заходи щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів із предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що спричинюють неуспішність.

Одним із шляхів подолання неуспішності є додаткові заняття з невстигаючими учнями. Переважно вони є індивідуальними, але іноді їх проводять з групою 3-5 учнів, які мають ті самі прогалини в знаннях. Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно з'ясувати причини неуспішності учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, який повинен відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, пробудити в ньому віру у власні сили, бажання працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і водночас суто індивідуальними. З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розказати правило, навести відповідний приклад. З часом педагог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття. Підсумок додаткових занять підбивають після усунення відставання.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їхніх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за роботою з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до цієї діяльності. Для цього він зобов'язаний усвідомити значущість проблеми, уміти встановити причини неуспішності в кожному конкретному випадку, володіти методикою навчання невстигаючих учнів, підходити до них з "оптимістичною гіпотезою", виявляти терплячість, доброзичливість.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримання розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб зарахувати їх до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги, особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони долають відставання у знаннях від своїх однолітків із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

Важливим чинником успішної роботи класів вирівнювання є відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають змогу маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час вивчення певної теми; за необхідності - тимчасово сповільнити темп засвоєння навчальної програми окремими учнями, класом. Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює передумови для подолання колишнього відставання. Певне значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей). У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо організувати пізнавальну діяльність учнів.

У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією навчання, створенням особливих класів вирівнювання* Для відстаючих готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп'ютерні програми для індивідуальної роботи.

Про батьківський авторитет

(дистанційна бесіда з батьками)

Підготувала вихователь Н.Д.Заплітна

Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом А.С. Макаренка, містить "все батьківське і материнське життя — роботу, думку, звички, почуття й прагнення". Авторитет (лат. auctoritas — влада, вплив) — це загальновизнаний вплив, що його справляє на переконання і поведінку людей певна особа, соціальна група чи інститут завдяки їхнім особливостям і заслугам.

А.С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і вияви авторитету батька і матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет відбиває такі особливості поведінки батьків:

• авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові?"

• авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами та труднощами у навчанні, знання інтересів та вподобань, кола друзів, товаришів;

• авторитет допомоги має виявлятися не у виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

• авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

• авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі — "не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня став очевидною, приносить дитині страждання та розчарування у тих, хто сказав неправду;

• авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває в стані активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати як найбільшу цінність: вона — Людина.

Поряд з виявами справжнього авторитету у поведінці батьків нерідко зустрічаються вияви, за словами А.С. Макаренка, так званого фальшивого авторитету: авторитет фальшивої, удаваної любові, авторитет відстані між батьком чи матір'ю і дитиною, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет безмірної доброти і вседозволеності, авторитет фальшивої дружби, взаємин "на коротку ногу", авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.

Батьки, які прагнуть оволодіти педагогічною культурою, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до виявів фальшивого авторитету і витісняти їх із власної поведінки.

У системі сімейного виховання необхідно дотримуватися таких правил:

• люби свою дитину; радій її присутності, сприймай її такою, якою вона є, не ображай П, не принижуй, не порушуй її впевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе;

• постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукаєш її до активної дії;

• оберігай свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів;

• створюй у сім'ї моральний затишок. Нехай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості та захищеності;

• будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності;

• підтримуй щирі родинні зв'язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями;

• не забувай, що діти люблять гратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з ними;

• залучай дитину до посильної праці разом з дорослими;

• створюй умови, щоб дитина набувала життєвого досвіду, долала труднощі;

• чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду;

• привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими;

• залучай дитину як повноцінного члена сімейного колективу до розв'язання побутових проблем, що виникають у сім'ї;

• не виконуй за дитину тих завдань, з якими вона може впоратися самостійно;

• домагайся, щоб вимоги до дитини були однакові від усіх членів сім'ї;

• наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей, природного довкілля;

• постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності.

Режим дня майбутнього першокласника

(дистанційна бесіда з батьками )

Підготувала вихователь Н.А. Потєхіна

Добрий день, дорогі батьки. Скоро настане черговий період в житті вашої дитини. Він стане школярем… Багато дітей в наш час взагалі не відвідували дитячий садок, не були привчені до дисципліни і режиму дня. А ті дітки, які ходили в садочок — просто розслабляються за літо. Як же тепер налагодити режим дня першокласника, щоб не образити його, не показати труднощів такий вже «дорослого життя», не викликати елементарного відрази до школи? Спробуємо зробити так:

Підйом. Заздалегідь купуємо красивий будильник і привчаємо сина чи доньку, що це — його друг. В цілому, за словами психологів, режим бажано відпрацьовувати ще з травня.

Будильник має задзвеніти заздалегідь, а ситуація, коли мама влітає в кімнату і термосить невиспаного малюка: «Скоріш прокидайся, залишилося 20 хвилин!» — неприпустима. Дитинку треба будити спокійно, давши можливість ще трохи поніжитися в ліжку.

Тому вчасно налаштовуємо його на те, що робимо далі: скажімо — вмиваємося, чистимо зубки і одягаємо шкільну форму.

Робити зарядку? Дуже добре, якщо наш першокласник вранці протягом п’яти хвилин буде робити зарядку. Скажімо, дострибався в ванну кімнату на одній нозі, а на кухню снідати — на другий. Зарядка, природно, пробуджує мозок, активізує увагу та імунну систему.

Зауважте: приклад повинні подати батьки. У той же час, поговоримо з учнем про те, які шкільні предмети він буде вивчати сьогодні, налаштовуючи на те, що його чекає у цей день. Але в деяких випадках зарядка і не потрібна — до школи можна йти швидкими кроками!

Поснідати. Не змушуйте першокласника їсти вранці занадто багато. Примус спричинить погане настрій. Краще дайте перекусити що-небудь з собою в школу — це повинен бути продукт, який першокласник любить.

Про домашнє завдання. Пам’ятаємо, що першокласник найефективніше сприймає будь-яку інформацію до 4-х, максимум — до 5-ти годин дня. І жодних уроків після 6-7-ми годин вечора вже робити не варто, а тим більше — вимагати у вечірній час від вундеркінда якихось видатних результатів.

Домашнє завдання краще виконувати так: по 15-20 хвилин — урок, стільки ж часу — перерва. Але в багатьох школах в програмах для першокласників взагалі не передбачають домашні завдання, хіба що повторити вдома те, чим займалися в школі, дописати, домалювати.

Сьогодні багато малюки мають ослаблену функцію головного мозку, і батьки, помічаючи, що їх школяр трохи відстає в навчанні, починають хвилюватися і тиснути на дитину. Не панікуйте, змушуючи свого розумника сотню разів повторювати рядки з вірша, а зверніться до фахівця, зокрема до шкільного психолога.

Позакласні заняття теж можуть бути присутніми в житті першокласника. У першому класі не слід надмірно навантажувати дитину. Якщо ваш учень відвідує вже якісь гуртки, то обмежте їх одним занять: наприклад, залиште або музичну школу, або танцювальну. І ще: більше прогулянок на свіжому повітрі і здорового харчування, і поменше — телевізора або комп’ютера.

Здоров’я. Ще одна проблема, яка хвилює батьків, особливо якщо їх школяр вперше потрапив у колектив, то як запобігти застуди і хвороби. «Не варто шукати таблеток, які дадуть можливість вашій дитині уникнути хвороб.

Справа в тому, що чадо, почавши відвідувати дитячий колектив, трошки хворіє, патології немає: саме так він набуває імунітет. Будь-які лікарські препарати дитина не вживав, він менше хворіти не стане.

А батьки, які, незважаючи на здоровий глузд, відправляють в школу прихворілого дитини, завжди повинні пам’ятати, що вони не тільки піддають власної дитини більш важкого перебігу хвороби. Він може стати ще й джерелом інфекції для тих дітей, які мають хронічні патології серця або органів дихання.

Простий і ефективний засіб профілактики хвороб — чисті руки. Обов’язково навчіть ученикапользоваться милом; сьогодні не дефіцит серветки із вмістом спирту та спиртні гелі, які також швидко продезінфікують руки.

І треба постаратися, щоб першокласник вчасно лягав спати — це — аксіома!

Стилі виховання в родині

(дистанційна бесіда з батьками)

Підготувала вихователь Н.Д.Заплітна

Саме батьки впливають на майбутню поведінку і навички дитини. Дуже важливо розбиратися в різних стилях сімейного виховання перед тим, як виховувати дитину. Стиль сімейного виховання буде впливати на майбутнє дітей. Для початку потрібно ознайомитися з усіма стилями і тільки потім приступати до виховання дитини.

Навіть якщо ви думаєте, що вибрали правильний стиль виховання, ви можете помилятися.

У 1960 році психологи виділили три основні стилю виховання: авторитетний, авторитарний і ліберальний. Надалі був виділений ще один, четвертий, стиль — байдужий (індиферентний). Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку підлітків. Індиферентний і ліберальний стилі — не найоптимальніші стилі виховання дитини, якщо ви хочете, щоб дитина виросла щасливою і успішною людиною.

Стилі виховання в сім’ї:

1. Індиферентний стиль виховання має на увазі недбалий підхід до виховання дітей. Він притаманний батькам, які занадто зайняті власними проблемами і не можуть задовольнити мінімальні потреби дітей. Вони емоційно віддалені від дітей, проявляють дуже мало любові і не замислюються над вихованням дітей. Така байдужість батьків сприяє розвитку у дітей недовіри до оточуючих, неспокою і стресу. Це пов’язано з відсутністю підтримки з боку сім’ї і поганим вихованням. Дітям, чиї батьки практикують індиферентний стиль виховання, часто важко побудувати значимі і цінні відносини. Вони воліють дбати про себе і розраховувати тільки на себе.

2. Ліберальний стиль передбачає дуже низький рівень вимог до дітей, однак відкритість для спілкування. Ліберальні батьки — нетрадиційні й поблажливі до дітей. Вони рідко вимагають від дітей зрілої поведінки і намагаються уникати конфліктів.

Батьки, які слідують ліберальному стилю, часто суперечливі в установці правил, але зазвичай дуже дбайливі.

Вони використовують підкуп, щоб домогтися потрібної поведінки від дитини. Дітей, яких виховують ліберальні батьки, часто називають «розпещеними». Інакше кажучи, вони можуть роздобути все, що захочуть від батьків, провокуючи їх. Вони ростуть з браком самодисципліни, нерозвиненими соціальними та комунікативними навичками, дуже егоїстичними і невпевненими у собі. Недавні дослідження показали зв’язок між ліберальним стилем виховання і зловживанням наркотиками і алкоголем. У таких батьків не вистачає терпіння і часу на дітей, тому вони воліють підкуповувати їх подарунками. Характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» - думають у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.

3. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона уповільнює формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру.

Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків.

Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - пишаючись, заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли бажаної для них значущості в кар’єрі, спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці потреби, постійно нагадуючи їй, як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка, а передовсім – від батьків і вчителів.

4. Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків.

Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення.

З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети – виникає конфлікт з батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими в собі друзями і вчителями.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

Таким чином, батьки стоять перед вибором: подбати про власний спокій і утримати дитину від самоствердження чи дати підростаючій особистості певну свободу, щоб вона могла розвиватись, учитись на своїх досягненнях і помилках.

Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

5. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

«Хатнє виховання або роль сім'ї у вихованні особистості»

(дистанційна бесіда з батьками)

Підготувала вихователь В. Л. Колодрібська

Виховання особистості - це процес цілеспрямований, багатогранний за завданнями і змістом, складний щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітний за формами, методами і прийомами, безперервний, тривалий у часі (людина виховується на протязі всього життя).

Окремо визначеної моделі виховання не існує, бо кожна людина – це окрема, не схожа на інших, особистість, яка має свій власний світ, свій власний шлях розвитку.

Всебічний розвиток людини – це важкий і довготривалий процес, результат якого залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників. На формування особистості найбільший вплив мають сім’я, в якій живе і виховується дитина, школа та суспільство. Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в загальній формі . Загальною метою виховання є всебічний гармонійний розвиток особистості: її розвиток в анатомо-фізіологічному, психічному і соціальному напрямку. Таку мету виховання ставило перед собою суспільство завжди. Людина повинна бути завжди фізично, розумово і духовно розвинута.

Державною національною програмою «Освіта (Україна ХХІ століття)» одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визнано родинне виховання. Саме в сім’ї закладаються основи формування особистості, вона є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Так, у ст. 59 Закону України «Про освіту» зазначається:

1) «Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості»;

2) «Батьки і особи, які їх заміняють, зобов’язані: постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу…».

Сім’я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім’я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї права і обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Саме в таких сім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, врівноваженою, здатною до співчуття, оптимістичною, з почуттям гумору, має тверді етичні правила, дотримується загальнолюдських цінностей..

Родинне виховання, завжди досягає свого повного довершення тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним впливом школи та громадськості, а основою формування особистості виступає родинно-шкільне виховання. “Родина і школа – дві могутні сили виховання“, - писав М. Стельмахович. Родинне виховання повинно духовно збагачувати дитину, формувати її як особистість, впливати на її розвиток, пробуджувати добрі почуття, сприяти виробленню морально-етичних норм співжиття у суспільстві, формувати майбутнього громадянина незалежної держави України.

Проблема сім’ї та вплив сімейного виховання на формування особистості дитини залишається актуальним для сьогодення,

Народна педагогіка виходить з того, що виховання дитини слід розпочинати в ранньому віці. Таке виховання, власне, слід розпочинати з раннього дитинства, основою для якого повинна слугувати гідна поведінка самих батьків та злагода в родинному житті: "Дійсно любов і згода, що панують у родині, роблять життя її приємним і щасливим навіть за несприятливих зовнішніх умов і закладають основи для розвитку у дітей доброї вдачі, що є однією з передумов щасливого життя у зрілому віці. Особливо велике значення у родинному житті мають перші роки життя дитини і навіть умови народження її. Численні факти свідчать про те, що діти, які народилися в ненормальних умовах, або ті, що жили ненормальним утробним життям, часто в дозрілому віці мають великі хиби фізичні й психічні, а іноді - навіть родяться каліками. Усе це треба мати на увазі батькам, коли вони хочуть, щоб їхні діти виросли здоровими, працездатними й розумними" ( Г.Ващенко)

Але ж як бути батькам, які не мають педагогічної освіти та знань з вікової психології? З народженням дитини вони миттєво стають вихователями. Яким чином буде здійснюватися процес виховання в сім’ї, які методи будуть застосовувати батьки в процесі формування особистості дитини? В цілому шляхи батьківської педагогіки базуються на таких принципах:

1. Інтуїтивно

2. За прикладом своїх батьків

3. Навпаки методам своїх батьків

4. У взаємодії з педагогом/психологом

Чи завжди наша інтуїція дає вірні поради? Чи педагогічно правильними були застосовані нашими батьками методи виховання? І нарешті, чи правильно роблять висновки діти, стаючи дорослими і створюючи власну родину? Лише у тісній взаємодії родина – учень – педагог можна сподіватися на позитивний дієвий результат виховання особистості. Завдання педагога – з перших днів перебування дитини в дошкільному закладі чи в школі вивчити особливості її психологічного та розумового розвитку і надати батькам педагогічну допомогу.

Плекання таких чеснот, як людяність, пошана до старших, допомога іншим і релігійність, милосердя, охайність, любов до порядку, доброзичливість, вихованість, добра поведінка в товаристві, різні практичні щоденні функції, чесність, щирість, а також патріотизм, любов до рідної історії формуються насамперед в родині.

Негативний вплив у родинному вихованні має розходження батьків у своїх вимогах до дітей, що спричиняє дезорієнтацію дитини та підриває авторитет батьків. У родинному вихованні дитини потрібно йти середнім шляхом, тобто уникати зайвої суворості і не покладатися на природу, задовольняти тільки здорові потреби дитини, застосовуючи при цьому певну дисципліну.

Як складову частину родинного виховання Г. Ващенко розглядає виховання поваги до батьків і старших. Розлад у родинних взаєминах, на його думку, не тільки заслуговує на осуд. Він підриває педагогічні позиції сім'ї, вкрай негативно впливає на виховання потомства, риє прірву між батьками та дітьми, сіє ворожнечу між родичами й свояками, знецінює високі духовно-моральні вартості, ослаблює міць держави, нації

Проблеми родинності і сьогодні відіграють важливу роль у діяльності національної школи. Адже родинне виховання повинно стати основою життєдіяльності школи, а тому новий тип національної школи в Україні визначається як школа-родина. Здоровою є лише та родина (школа), в якій вчителі люблять дітей, а діти з пошаною і любов'ю ставляться до вчителів (батьків), оточуючих і живуть у згоді між собою. Школа, яка будується на таких принципах і є майбутнім нашого суспільства, основою життєдіяльності народу.

Історико-педагогічний досвід переконує в тому, що співпраця сім'ї та школи - надзвичайно важливий чинник становлення й розвитку особистості, запорука ефективності виховних впливів, гарант міцності сформованих ідеалів й переконань. Така взаємодія може стати силою, яка захистить становлення особистості дитини від згубного впливу негативних явищ у суспільстві.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позаурочною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позашкільними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.

Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення — соціально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіша, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.

Якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. При цьому необхідно бути суворим, але не жорстоким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може піти з дому. Дослідження свідчать: правила поведінки, що нав'язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде дієвішим, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і дохідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність

Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків. Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною; інформованості про справи дитини; ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину; активності в самовдосконаленні і вдосконаленні оточення.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, перешкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнавальних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей - все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Виховання - це такий процес взаємодії батьків і дітей, який неодмінно приносить задоволення як одним, так і іншим.

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов - це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів. Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів.

Сімейне виховання - це педагогіка буднів, педагогіка кожного дня, яка в повсякденному житті здійснює велике таїнство формування особистості людини.

У "Конвенції про права дитини" підкреслено, що діти мають право на особливу турботу і допомогу, для чого в сім'ї як найважливішому осередку суспільства і природного середовища для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей, повинен бути забезпечений необхідний захист.

Доведено, що для повного і гармонійного розвитку особистості дитині необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові, взаєморозуміння. Тільки такі умови сприятимуть підготовці дітей до самостійного життя в суспільстві і вихованні їх у дусі загальнолюдських ідеалів, миру і власної гідності. Багато проблем виховання вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується.

Як навчити дитину читати

(дистанційна бесіда з батьками )

Підготувала вихователь Потєхіна Н.А.

У блозі Дженаї Джейкобсон (Jenae Jacobson), колишньої вчительки початкової школи й авторки посібника для батьків «Я можу навчити мою дитину читати» (I Can Teach My Child to Read, 2013), я натрапила на 10 кроків, які мають допомогти батькам навчити дітей читати. Попри те, що вивчення української та англійської мов відрізняється, ми переказуємо для вас основні 6 порад.

Вони є загальними і можуть стати у пригоді дітям будь-якого віку, незважаючи на те, чи готова ваша дитина читати. Не застосовуйте всі прийоми вкупі і не чекайте, що вашій дитині одразу все вдаватиметься. Також майте на увазі, що хоча ці 6 пунктів називаються «кроками», вони зазначені не у порядку важливості, і їх не обов’язково виконувати саме у такій послідовності. Вони є лише порадами, які можуть допомогти вам побачити, з яких компонентів складається процес навчання.

1. Читайте дитині вголос

Навчання читанню є процесом, що починається з раннього дитинства. (Ні, я аж ніяк НЕ пропагую програми, що вчать ваше дитя читати, використовуючи картки!) Автор радить почати читати з малюком через декілька днів після його появи. Цей особливий час вашого єднання, і можливість прищепити дитині любов до книжок. При цьому задоволення від такого читання є єдиною гарантією успішного читання у майбутньому. І якщо діти не вчаться насолоджуватися читанням змалечку, це, найімовірніше, стане на заваді їхнім здібностям у майбутньому.

Скільки читати своїй дитині – обирати вам. Утім, намагайтеся читати хоча б 3-4 книжки на день, навіть якщо дитина ще геть маленька. Коли вона подорослішає і зможе довше концентрувати увагу, спробуйте читати разом із нею хоча б 20 щодня.

Ось декілька вікових категорій і різних форматів книжок, які до них пасують. Але, звичайно, читайте те, на що саме ваша дитина реагує і від чого отримує задоволення!

0 — 1 рік:
колискові, книжки-картонки з реалістичними малюнками, книжки з тканини з різними текстурами, книжки з піснями;

1 – 3 роки:
римовані книжки-картинки, книжки з піснями, книжки-картонки з короткими оповіданнями;

3-5 років:
абетки, книжки з піснями, книжки-картинки, римовані книжки-картинки.

2. Ставте питання

Питання, поставлені під час читання, заохочують дитину до взаємодії із книжкою, а також розвивають вміння розуміти прочитане. Річ у тім, що коли головна мета читання для вас полягає у здатності дитини «відтворювати» слова, то ви повністю втрачаєте суть. Адже навіть діти, які вміють досить вільно читати, можуть усе ще не усвідомлювати, що саме вони читають. А якщо дитина не може зрозуміти що вона читає, тоді читання не має сенсу взагалі!

Показуючи зовсім малій дитині картинку кота, ставте питання на кшталт «Ти бачиш кота?». Це не лише розвине її словниковий запас, але й заохотить взаємодіяти з книжкою, яку вона читає. Коли ж дитина подорослішає, просіть її самостійно знаходити у книжці різні предмети, істот тощо й відтворювати звуки побачених у ній тварин.

Дітям у віці 2-х або 3-х років починайте ставити питання перед, протягом і після читання книги. Покажіть дитині обкладинку книжки і запитайте, про що, на її думку, йтиметься у цій історії. Під час читання попросіть дитину передбачити розвиток подій, запитайте, чому герой зробив саме такий вибір. Якщо героя зображно з яскраво вираженою емоцією, поцікавтеся у дитини, чи вона колись почувалася так само. У кінці книги запитайте, чи передбачення стосовно фіналу справдилися. А тоді — що дитина запам’ятала з прочитаного.
Зміна перелічених технік читання вголос відповідно до віку й розвитку вашої дитини є прекрасним способом розвивати та підвищувати здатність розуміти прочитане.

3. Будьте хорошим прикладом — читайте самі

Навіть якщо дитина захоплюється книжками з раннього дитинства, вона може швидко втратити інтерес, коли не матиме перед собою взірця. Якщо ви самі не є завзятим читачем або читачкою, докладіть зусиль, аби дитина бачила вас за читанням — хоча б декілька хвилин щодня! Читайте журнал, кулінарну книгу, роман, Біблію… вибір за вами! Але покажіть своїй дитині, що читати — це те, що мають робити навіть дорослі.

Як батьки, ми інколи занадто переймаємося бажанням зробити дітей успішними у майбутньому. Але ми часто забуваємо, що діти часто вчаться на нашому прикладі. Тож оберіть собі книжку і зробіть перерву на читання… авжеж заради вашої дитини!

4. Відшукуйте і впізнавайте літери довкола

До того як народилися наші хлопчики, ми розмалювали і почепили над дитячими ліжечками величезні дерев’яні літери їхніх імен. Я ніколи не подумала б, що ці букви настільки сприятимуть навчанню старшого сина! Приблизно у 2,5 роки він почав цікавитися літерами свого імені. Саме так він і навчився вимовляти своє ім’я, так само, як й ім’я свого молодшого брата.
З теоретичної точки зору, це — так звані написи у довкіллі, якими є всі написи довкола нас: вивіски на фаст-фудах, етикетки, дорожні знаки, одяг, журнали тощо.

Часто ми змушуємо дітей певного віку вчити назви букв. Ми купуємо картки чи DVD, що обіцяють навчити дітей літерам. Ми знову та знову муштруємо дворічних малюків. Не купуйтеся на це. Дозвольте дитині бути дитиною і скористайтеся «сприятливими для навчання митями»! Дитячий розум подібний до губки і здатен запам’ятати абетку, якщо його вимуштрувати. Але це — не найефективніший або найрезультативніший метод. Натомість, напис, який дитина бачитиме щодня, пробудить у ній інтерес та цікавість. І це — ваш шанс застосувати практичну навичку, що має реальне значення та вагу для дитини.

Не подумайте, що я вважаю вивчення алфавіту безглуздим — воно, поза сумнівами, важливе. Але спосіб, у який ми навчаємо абетці, є значно важливішим! Завжди памятайте, що нашою кінцевою метою є виховати не дитину, яка бездумно все зазубрюватиме, а учня, що вчитиметься протягом усього життя і любитиме читати.

5. Активуйте різні сфери розвитку

Діти вчаться краще, коли активовано різні сфери чуття (або сфери розвитку). Ось чому практичне навчання сприяє кращому запам’ятовуванню та концентрації уваги. Якщо дитина зацікавилася літерами і ви почали використовувати пораду №4 для впізнавання цих літер, почніть впроваджувати заняття, що активують якомога більше чуттів. Пам’ятайте, що вивчення назв букв є не таким важливим, як вивчення звуків!

Аплікації з алфавіту допоможуть дитині навчитися асоціювати форму букви зі звуком, до того ж вони розвивають дрібну моторику коли ви вирізаєте, клеїте і творите!

Є безліч способів, як активувати різні сфери розвитку для розпізнавання літер і навичок раннього читання. Аплікації з алфавіту допоможуть дитині навчитися асоціювати форму букви зі звуком, до того ж вони розвивають дрібну моторику коли ви вирізаєте, клеїте і творите! Ігри, де використовується велика моторика (наприклад, брязкання брязкалом на відповідну букву), є також чудовим способом активувати рух. І, звичайно, кожна дитина любить пісні та рими! Дізнайтеся більше про сильні сторони й інтереси своєї дитини і виберіть заняття, які пасують саме їй.

6. Класифікуйте жанри

Коли дитині виповниться ±5 років і вона зможе відрізняти реальність від вигадки, я рекомендувала б почати знайомити її з різними жанрами книжок під час спільного читання. Це не так складно, як може здаватися. Є близько 5 жанрів дитячих книжок, на які я раджу звернути увагу. Звичайно, ви можете використовувати слово «тип» замість «жанр», якщо так легше запам’ятати.

Документальні (правдиві історії чи факти про тварин, людей, місця тощо);
Фантастика (вигадані історії, не можуть відбуватися у реальному житті через магію, тварин, що розмовляють тощо);
Реалістичні історії (вигадані історії, що теоретично можуть відбуватися у реальному житті через правдоподібність героїв та подій);
Книжки-абетки;
Книжки з піснями.

Коли дитина класифікує книжки за жанрами, то їй спершу потрібно подумки зробити певні висновки про книжку та пригадати деталі. Тоді використати цю інформацію, щоби визначити, до якого жанру зарахувати цю книжку. Зрештою, пригадуючи риси інших книжок цього ж жанру, встановити зв’язок між ними. Ця проста дія займе 5-10 секунд після прочитання книжки, але вона точно розвине здатність осмислювати й аналізувати інформацію!

Коли ми заохочуємо дітей думати й аналізувати щойно прочитану книжку, то мимоволі моделюємо їхнє майбутнє самостійне читання!

Важливо зазначити, що не всі книжки належатимуть до цих жанрів, особливо книжки для вивчення звуків. Раджу робити цю вправу лише з хорошою художньою дитячою літературою.
Пам’ятайте, наша мета полягає у тому, щоби діти розуміли, що вони читають. Інакше читання принесе їм мало користі. Коли ми заохочуємо дітей думати й аналізувати щойно прочитану книжку, то мимоволі моделюємо їхнє майбутнє самостійне читання!

Як визначити рівень розумової готовності дітей до школи

(бесіда з батьками)

Підготувала Н.А. Потєхіна

Соціально-психологічна
готовність до школи:

учбова мотивація (хоче йти в школу; розуміє важливість і необхідність учення; виявляє виражену цікавість до отримання нових знань);

уміння спілкуватися з однолітками і дорослими (дитина легко вступає в контакт, неагресивний, уміє знаходити вихід з проблемних ситуацій спілкування, визнає авторитет дорослих);

уміння прийняти учбове завдання (уважно вислухати, з потреби уточнити завдання).

Розвиток шкільно-значущих
психологічних функцій:

розвиток дрібних м’язів руки (рука розвинена добре, дитина упевнено володіє олівцем, ножицями);

просторова організація, координація рухів (уміння правильно визначати вище – нижче, вперед – назад, зліва – справа);

координація в системі очей – рука (дитина може правильно перенести в зошит простий графічний образ – узор, фігуру – зорово сприйманий на відстані (наприклад, з книг);

розвиток логічного мислення (здатність знаходити схожість і відмінності різних предметів при порівнянні, уміння правильно об’єднувати предмети в групи за загальними істотними ознаками);

розвиток довільної уваги (здатність утримувати увагу на виконуваній роботі протягом 15-20 хвилин);

розвиток довільної пам’яті (здібність до опосередкованого запам’ятовування: пов’язувати матеріал, що запам’ятовується, з конкретним символом /слово – картинка або слово – ситуація).

Вимоги, які пред’являє школа
до розвитку мови дитини

Уміння правильно вимовляти всі звуки мови і розрізняти їх на слух;

Уміння вживати різні частини мови точно по сенсу;

Уміння використовувати в мові синоніми, антоніми, іменники з узагальнюючим значенням;

Уміння відповідати на питання і задавати їх;

Уміння самостійно передавати зміст літературних текстів;

Уміння складати розповіді про предмети (за планом, запропонованому дорослим, по картинці, по серії сюжетних картинок);

Кругозір (уявлення дитини про світ достатньо розгорнене, розвинена пам’ять, увага, інші інтелектуальні здібності).

З шести або з семи років
потрібно віддавати дитину
в перший клас?

Однозначно відповісти на це питання не можна, оскільки необхідно враховувати ряд чинників, що визначають підготовленість дитини до навчання. Саме від того, наскільки дитина розвинена фізично, психічно, розумово і особово, а також як стан здоров’я дитини, і залежатиме, з якого віку йому необхідно почати навчання в школі. Має значення весь комплекс чинників, що визначають рівень розвитку дитини, при якій вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не приведуть до порушення його здоров’я.
Нагадаємо, що у дітей, не підготовлених до систематичного навчання, важче і довше проходить період адаптації (пристосування) до школи, у них набагато частіше виявляються різні труднощі навчання, серед них значно більше неуспішних, і не тільки в першому класі.

Добре підготовлена до школи дитина
повинна уміти планувати свою діяльність:

якщо дитина може поставити мету і досягти її – ми говоритимемо про високий рівень планування;

якщо малюк, поставивши мету, здійснить її лише частково, – це середній рівень планування;

якщо дії дитини абсолютно не відповідають поставленій меті або дитина діє хаотично, абсолютно не намагаючись досягти мети, ми маємо справу з низьким рівнем розвитку даної якості.

Дуже важлива характеристика
готовності до школи – це уміння
контролювати результат своїх дій:

якщо дитина може самостійно порівняти результат своїх дій з поставленою раніше за мету, можна вважати, що у нього високий рівень контролю;

якщо дитині вдається це тільки частково, за участю дорослих, можна говорити про середній рівень розвитку функції контролю;

якщо дитина абсолютно нездатна співвіднести свої результати з поставленим завданням – це низький рівень розвитку контролю.

Мотивація навчання, як прагнення знаходити
приховані властивості предметів,
закономірності у властивостях навколишнього світу
і їх використання – обов’язкова умова
готовності дитини до школи.

При низькому рівні розвитку даної характеристики малюк орієнтується тільки на безпосередньо доступні органам чуття властивості предметів.

Якщо дитина прагне використовувати деякі узагальнені властивості навколишнього світу, ми констатуємо середній рівень розвитку мотивації учення.

При високому рівні розвитку учбової мотивації у дитини спостерігається явне прагнення знаходити приховані від безпосереднього сприйняття властивості навколишнього світу, визначати закономірності і використовувати їх в своїй діяльності.

Як визначити рівень розумової готовності дітей до школи

(дистанційна бесіда з батьками)

Підготувала вихователь Н.Д.Заплітна

Соціально-психологічна готовність до школи:

уміння прийняти учбове завдання (уважно вислухати, з потреби уточнити завдання).

Розвиток шкільно-значущих психологічних функцій:

розвиток дрібних м’язів руки (рука розвинена добре, дитина упевнено володіє олівцем, ножицями);

розвиток довільної уваги (здатність утримувати увагу на виконуваній роботі протягом 15-20 хвилин);

Вимоги, які пред’являє школа до розвитку мови дитини:

Уміння правильно вимовляти всі звуки мови і розрізняти їх на слух;

Уміння вживати різні частини мови точно по сенсу;

Уміння використовувати в мові синоніми, антоніми, іменники з узагальнюючим значенням;

Уміння відповідати на питання і задавати їх;

Уміння самостійно передавати зміст літературних текстів;

З шести або з семи років потрібно віддавати дитину в перший клас?

Добре підготовлена до школи дитина повинна уміти планувати свою діяльність:

якщо дитина може поставити мету і досягти її – ми говоритимемо про високий рівень планування;

якщо малюк, поставивши мету, здійснить її лише частково, – це середній рівень планування;

Дуже важлива характеристика готовності до школи – це уміння контролювати результат своїх дій:

Мотивація навчання, як прагнення знаходити приховані властивості предметів, закономірності у властивостях навколишнього світу і їх використання – обов’язкова умова готовності дитини до школи.